Розглянуто творчу постать Петра Володимировича Жура - шевченкознавця, перекладача, мемуариста, журналіста, активного популяризатора творчості Т. Шевченка за межами України, лауреата Шевченківської премії. Окреслено головні аспекти шевченкознавчих досліджень Петра Жура, зокрема його роботи над Шевченківською енциклопедією, а також грунтовних праць, присвячених життю і творчості Т. Шевченка у Петербурзі, в Києві, під час двох мандрівок Україною. Також ідеться про системний життєпис Т. Шевченка "Труди і дні Кобзаря", який став достойним підсумком тривалої дослідницько-пошукової роботи Петра Жура. Архівні матеріали, мемуарні згадки, публікації в тодішній пресі, що їх застосував автор у своїх дослідженнях, створюють широку панораму життя і творчості Т. Шевченка, сприймання творів митця у колах сучасників.

Проаналізовано іронію як одну з найвиразніших форм семіотичної природи мови, з'ясовано джерела семіотичних процесів у художній літературі та механізми функціонування знакової системи іронії. Встановлено, що наслідком еволюційних трансформацій початку ХХ століття стала зміна естетичних орієнтирів. Виникнення явища дегуманізації мистецтва привело до уникання життєподібних форм; розуміння мистецтва лише як гри; відстороненість від життя і тяжіння до глибокої іронії. Це пояснено бажанням приховати зовнішній сенс тексту і разом з тим якнайкраще розкрити глибинний його рівень. І. Ткалич вважає, що в уяві кожного письменника у творчому процесі присутній іманентний читач, на якого уже націлений художній текст, тобто сформований певний горизонт сподівань. У свідомості реципієнта при отриманні ним знаку іронічного характеру відбувається первинна денотація, яка спонукує первинну конотацію: тобто експліцитне повідомлення сприймається у прямому значенні в межах метакоду та психіко-ментального лексикоду одержувача повідомлення. Знак умонтований у художній контекст стає ключем для розшифровування авторського коду, отож адресат оприявлює імпліцитний компонент іронічного смислу художнього тексту. Так іронічне повідомлення змінюється двічі: вперше, коли оригінальне повідомлення утворює протилежне значення, і другий раз - інтерпретуючись у свідомості читача. Головними фігурантами в комунікативній іронічній моделі визначено адресанта-письменника, що відсилає закодоване повідомлення, й адресата-читача, який за умов широкого контексту дешифрує імпліцитний смисловий рівень.

In the article there is examined the period of transition in Ukrainian writing from literature of socialist realism to literature of Ukrainian independence era - the end of 80th to the beginning of 2000. There is shown influence of poetics of modernism on formation this literature that became one of the basic ones during this period.

Проаналізовано один із сучасних методологічних принципів інтерпретації художнього тексту - деконструкція, основне завдання якого - виявлення децентралізації тексту, відсутності визначеної структури, дослідження його прихованого змісту. Визначено питання функціонування та рецепції цього продуктивного інтерпретаційного підходу. Вивчено алгоритм дії інтерпретаційних деконструктивістських технік, котрий полягає в дослідженні власне словесної форми - виявлення різностилістично і різнотонально навантажених слів, бінарних опозицій, словесних новотворів; зверненні уваги на синтаксичний рівень - виявлення у тексті художніх синтаксичних фігур (апосіопези, еліпсиса), звернення уваги на замовчувані місця, лакуни; виявлення граматичних порушень, які свідчать про зміщення структури тексту, пошук у творі ремінісценцій - відгуків інших творів; дослідженні загальнотекстового рівня - виявлення у тексті зміщень, послідовності викладу думки; аналіз розламів хронотопу - часової і просторової організації твору; порівняння експліцитного значення твору із його імпліцитним значенням, виявлення суперечностей між ними. Доведено, що таким чином текст можна конструювати і реконструювати, розкладати і складати, надавати йому щоразу нових смислів. Теоретична частина обгрунтована практикою літературознавчого деконструктивістського аналізу на матеріалі роману Євгена Пашковського "Щоденний жезл". Досліджено лексичний рівень твору, де роз'єднаність тексту виражається на основі поєднання різних стилів та тонів розповіді, вживанні пестливих слів у тканині негативно забарвленого речення, поєднання слів урочистого, піднесеного забарвлення із просторічними, часто грубими словами, що створює враження розщепленої мозаїки, а не послідовної структури роману. Доведено, що внутрішня суперечність тексту виражається завдяки стиранню меж між бінарними опозиціями. Досліджено "розлами" тексту Є. Пашковського, його суперечності та імпліцитний смисл, який витіснений експліцитним, роз'єднаність та фрагментованість роману. Це простежується і на словесному, і на синтаксичному, і на загальнотекстовому рівні. Доведено, що смисл, який намагається передати автор, заперечується смислом, який продукує сам текст.

Проаналізовано любовне листування Марка Вовчка, в якому талановита українська, російська і французька письменниця постає і водночас фатальною жінкою, в яку закохувалися найталановитіші чоловіки свого часу (О.Маркович, П. Куліш, І. Тургенєв, П.-Ж. Етцель, Д. Писарєв, К. Кавелін і багато інших). Аналіз цих листів відкриває особливості характеру, поведінки, погляди Марії Маркович, сприймання її друзями, знайомими, рідними, виявляє стильові особливості її епістол, і водночас істотно доповнює портрети закоханих у неї чоловіків. Мета роботи - дослідження особливостей інтимного листування Марка Вовчка, адже без епістолярної спадщини створення цілісного психопортрета письменника не можливе. Глибокий аналіз художніх текстів відкриває внутрішню іпостась митця, щоденники, спогади і листи ще більш увиразнюють, доповнюють психологічний портрет художника слова.

Розглянуто головні формальні та змістові складники прозових текстів Людмили Старицької-Черняхівської, проаналізовано ідіостиль письменниці. Досліджено зразки малої прози авторки, їхні формальні та змістові складники. Людмила Старицька-Черняхівська (1868 - 1941) - українська поетка, прозаїк, перекладачка, драматург, мемуарист, культурно-громадська діячка, котра своєю творчістю і життям утверджувала самобутність української нації, захищаючи її право вільного голосу в міжнародній спільноті. Літературна спадщина письменниця презентує різні жанри та види художньої словесності. Однак здебільшого дослідники звертають увагу на драматургію авторки або вивчають історичні прозові твори, вбачаючи паралелі з тематикою батька письменниці. Та саме мала проза Людмили Михайлівни дозволяє розкрити головні риси її прозописьма, надаючи комплексне уявлення творчого доробку авторки. Простудійовані художні тексти є різножанровими. Так, "Жива могила" постає літературною інтерпретацією народних легенд. Тому наявний наскрізний фольклорний інтертекст, використання народнопоетичних епітетів, паремії, порівнянь тощо. Водночас авторка залучає також історичну ретроспективу, формуючи проекцію "минуле - сучасне - майбутнє", що стає змістовою домінантою в оповіданні "Мрія". У цьому творі письменниця вдається до метафізичних перевтілень жінки в різних часових площинах. Вона акцентує універсальну роль фемінної статі у поступі людської спільноти. Художньому тексту "Навіщо" властива притчевість, оскільки центральними постають філософські категорії людського життя. Натомість "Пам'яти юнаків-героїв, замордованих під Крутами" виступає зразком есеїстки, адже письменниця стає співрозмовником і героїв, і читача. Отже, мала проза Людмили Старицької-Черняхівської постає яскравим і помітним явищем в українській літературі кінця ХIХ - початку ХХ століття.

У 1920 - 1930 рр. з Одесою була пов'язана доля багатьох українських письменників (Миколи Куліша, Юрія Яновського, Олександра Довженка, Миколи Бажана, Олександра Корнійчука та ін.). Кожен із них мав власну візію Міста, репрезентовану в художній творчості та епістолярії. З цим містом пов'язана й доля призабутого класика соцреалізму івана Микитенка. У його житті Одеса відіграла важливу роль - тут він сформувався і як особистість, і як письменник, журналіст, громадський діяч. Історія Микитенка є прикладом розгортання традиційного сюжету світового письменства - спроби амбітного провінціала "завоювати" місто. Спочатку Одеса була для нього чужим, незрозумілим, ворожим простором, молодий чоловік відчував подвійну "упослідженість" - соціальну (як уродженець села у великому місті) й національну (українець у багатонаціональному місті з домінуючою російською культурою), однак згодом він успішно долає перші щаблі соціалізації. У формуванні "Одеського тексту" у творах івана Микитенка помітні три щаблі "еволюції": 1 - рання проза (де з'являються окремі невиразні штрихи до образу міста); 2 - драма "Кадри" (прикмети Одеського топосу увиразнюються й конкретизуються); 3 - повість "Вуркагани" (у якій власне й актуалізуються прикмети "Одеського тексту"). Увагу зосереджено на ранній прозі І. Микитенка й драмі "Кадри". З'ясовано, що в оповіданні "Між кучугурами" (1924) ставлення до Одеси варіюється залежно від ціннісних пріоритетів персонажів: для діда велике місто - це простір спокуси й випробування, де закриваються церкви, руйнується традиційна християнська духовність, натомість онук Гриць сприймає Одесу як місто, де він може здобути фах лікаря. У повісті "Антонів огонь" у сприйнятті провінціалів Одеса інтерпретується як екзотичний топос, складовими якого є розкіш і блиск. В обох текстах Одеса фігурує не як повноцінна складова художнього світу, а лише як принагідна деталь. Натоміть у драмі "Кадри" вона є головним місцем дії, під пером драматурга цей топос набуває просторової й духовно-культурної неповторності. Чіткого візуального образу міста тут ще немає, в об'єктив письменницької уваги потрапляють лише окремі деталі: конкретні одеські локуси (університет, море, залізничні майстерні, вокзал), образи одеситів (з одного боку - вуркагани й представники суспільного дна Котя, Шпак, Бик, мешканці міщанської слободи, з іншого - стара дореволюційна професура Бєлий, Богоявленський, Сльозкін, Кукушкін та ін.), специфічна мовна стихія. Центральним у драмі є протиставлення "Старої Одеси" й Одеси нової - пролетарського міста.

З'ясовано питання стильових особливостей історичних творів письменників-класиків на тлі старих і нових стереотипів літературної критики. Із творчого доробку митців основна увага зосереджується на трилогії Михайла Старицького "Богдан Хмельницький" і романі Генріка Сенкевича "Вогнем і мечем". Такий вибір мотивується тим, що саме ці твори викликають різні, часто контроверсійні судження. Суттєвого уточнення потребує проблема співвідношення романтичних і реалістичних тенденцій в аналізованих творах. Справу дефініції ускладнює універсальність функцій Старицького і Сенкевича в культурному й літературному житті свого часу, вплив на їхню творчість суспільно-культурних чинників. Питання стильових особливостей творчості Старицького і Сенкевича, незважаючи на численні аргументи та версії, донині не вичерпане й потребує ретельного дослідження. Попри зовнішні протиставлення, в аспектах творчих засад і функціональності в трилогії Старицького "Богдан Хмельницький" і романі Сенкевича "Вогнем і мечем" виявляємо багато спільного. Зокрема, різноманітні стильові оцінки творчості Старицького і Сенкевича вказують на синкретизм стилю їх творів, на взаємопроникнення в них багатьох традицій: романтичної, реалістичної, позитивістської, барокової, неоромантичної, імпресіоністичної. Тому необхідно бути обережним із висновками щодо стилю творів, адже присутність і функція романтичних і реалістичних складових у їх романах є лише однією з ключових проблем.

Здійснено аналіз рецепції сонету 143 В. Шекспіра українським автором І. Франком та простежено закономірності трансформації властивої англійському письменнику образної системи при перекладі цього сонету українським перекладачем. Досліджено основні вектори рецепції сонету Шекспіра І. Франком та окреслено проблему пошуку основних інтерпретаційних домінант його художнього перекладу. Аналіз перекладу показує, що для українського автора характерний асоціативний підхід, коли він наводить безліч асоціацій, що сприяє інтеграції змістових структур твору. Засади перекладу, над якими працював І. Франко, зокрема при перекладі сонету 143, визначаються ідейно-естетичними настановами перекладача, що тісно пов'язані з його світоглядом. Через вживання фразеологізмів та метафор автор посилює емоційно-експресивне забарвлення висловлювання, прагматичного ефекту, а також увиразнення, уточнення контексту. Художній переклад сонету Шекспіра зорієнтовано на національну художню традицію і пов'язано з імагологічними змінами в результаті його сприйняття українським читачем. Рецепція англійського класика полягала в тому, що це було однією з можливостей оживлення цієї класики в нову культурно-історичну епоху, коли важило не стільки прагнення цілковито й непорушно дотримуватися попереднього канону в рецепції певного твору, скільки облаштування традиційних образів під нову психологію людини, щоб твір міг стати актуальним і в новій рецепції.

До наукового обігу вперше введено структурно-семантичну класифікацію і покажчик елементарних епічних сюжетів та їхніх типів у народних оповідях про розкуркулення й колективізацію. Класифікація створена на матеріалі 97 автентичних народних оповідок (позначені[2.57. 2.77.] тощо), записаних впродовж 2005 - 2012 рр. (архів Ярмоленко Н.М.). У процесі роботи над укладенням покажчика виокремлено 17 інваріантних форм мотиву (мотифем, позначених 1.; 2...), що становлять функції антагоністів та їх жертв. Кожен із підрозділів включає ряд сюжетних типів (СТ) народних оповідей (аломотивів, позначених 1.1; 1.2..). Це схеми, виокремлені шляхом узагальнення мотивів, що становлять стійкий арсенал народних оповідей про розкуркулення. СТ узагальнюють ряд елементарних епічних сюжетів (ЕЕС) на рівні конкретних фабул (мотивів, що позначаються 1.1.1.; 1.1.2...). ЕЕС - це стиснені фрагменти тексту чи самостійні тексти, що зображують зіткнення груп чи персонажів-антиподів. Фольклоризовані ЕЕС марковані прямою лінією.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)-379

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж69408 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Представлено методологічне підгрунтя міжпредметної інтеграції дисциплін "Світова література" та "Англійська мова" у контексті порушеної проблеми. Представлено методичні нотатки щодо виконання студентами-філологами компаративного аналізу англомовної поезії у перекладі та мовою оригіналу: особливості процесу виконання компаративного аналізу, методичний прийом презентації іншомовних творів, конкретний порядок роботи груп студентів, порядок білінгвальної роботи з текстами у перекладі та мовою оригіналу. Представлено методичні прийоми створення мотивації навчальної діяльності, ситуації успіху і навчальний матеріал як основа для їх виконання. Представлено процес виконання компаративного аналізу вірша В. Г. Одена "Куди ж ти, куди?" у перекладах О. Мокровольського, В. Топорова, І. Колмакова, О. Михальського та мовою оригіналу, розглянуто назви творів, образи літературних героїв, образи жахливих долин, історіографію текста, його філософську основу, розглянуто фонетичні, морфологічні і синтаксичні конструкції. Зроблено висновок про лексико-семантичне багатство англійської мови і застосування літературного прийому алітерації у вірші В. Г. Одена. Вважаємо, що аналітична робота з англомовними поетичними творами у перекладі та мовою оригіналу сприятиме розвитку літературної та лінгвістичної компетенцій студентів.

Описано функціонування мовленнєвих актів схвалення, похвали і компліменту як тактик реалізації контакто-встановлюючої стратегії, яка відноситься до стратегій позитивної ввічливості. Дослідження базується на сучасній англомовній художній прозі. Встановлено, що саме стратегії позитивної ввічливості і, зокрема, контакто-встановлююча стратегія зумовлюють формальне, етикетне, ритуальне вираження позитивної оцінки, без якого немислиме гармонійне спілкування. Адресант позитивно-оцінного висловлювання мотивований бажанням продемонструвати розуміння, солідарність, підтримку співрозмовникові. Більшою мірою стратегія встановлення контакту властива адресантам схвалення і компліменту і в меншій - адресантам похвали. Особливо активно МА схвалення реалізує контакто-встановлюючу стратегію в ритуальному спілкуванні і в ситуаціях, в яких цей акт є реагуючим. Реалізація стратегії підтримки контакту шляхом вираження похвали також можлива тільки в ритуальному спілкуванні і у разі, якщо похвала спрямована не на третю особу, а на співрозмовника. Компліментом мовець показує адресатові, що він поважає і цінує його як особистість і зацікавлений в добрих стосунках з ним.

Розглянуто місце й функціональну роль образних фразеологізмів у авторському ідіостилі та особливості їх відтворення в перекладі творів англійської художньої літератури українською мовою. Матеріалом для аналізу слугує роман "Жовтий Кром" Олдаса Хакслі і його переклади українською. Зроблено спробу проаналізувати обгрунтованість застосування різних перекладацьких прийомів. Проблема відтворення індивідуального стилю оригіналу мовою перекладу є однією з основних проблем художнього перекладу, адже завдання перекладача полягає в тому, щоб якомога точніше відтворити засобами іншої мови не лише зміст твору, а й максимально зберегти його мовну специфіку. Фразеологія відіграє важливу роль у створенні художньої образності, емоційності мовлення автора чи оповідача. Саме тому вона є одним із невід'ємних та найбільш актуальних компонентів авторського ідіостилю. На конкретних прикладах досліджено такі аспекти, як частотність вживання ФО, їхні стилістичні функції в тексті, індивідуально-авторські перетворення та їх вплив на вираження авторського задуму. Завдяки методу кількісного аналізу здійснено спробу дати частотну характеристику досліджуваного явища, що дозволяє зробити висновок про вплив квантитативного співвідношення різних одиниць на формування ідіостилю автора. Окрім кількісних показників, проаналізовано, як саме застосовуються ФО, яку художню роль виконують.

The article dwells on main stages of development of utopia as a philosophical idea expressed in fiction. As it is ideal-oriented with the aim to make mankind happy, utopia reflects hopes and views of a cultural epoch, which is why exploring the history of utopias one can explore the history of the social views of mankind. The article highlights different views on utopian ideal and the possibility of its implementation in real life. It analyses typical features of a utopian society as based on mechanical theory of happiness and the place of people in it. The article also provides characteristics of utopia as a literary genre as well asits typical literary forms. According to the localization of a utopian culture on the historical time scale one can single out retrospective (an ideal society is placed in the past as reminiscences of Golden Age), prospective (a utopian culture is described in the future, as happy time-to-come) utopias and utopia which exists in indefinite time (as if in presence, for example as an island country, just to prove that the happy life is somewhere near). At present one can state that genre chronotop has changed one more time, as a new kind of utopia has appeared - aspective utopia - in which the presence is shown as idealized, flawless, without trouble and problems, for example as the "worlds" created in advertisements.

Запропоновано хронологічний огляд філософського осмислення феномену нерозуміння. Дослідження базується на висновках філософів, що представляють різні теоретичні напрями, відносно природи і суті феномену нерозуміння. Античні філософи визначили основні напрями осмислення нерозуміння: як когнітивний процес, як емоційний процес і як явище, яке має певну оцінку, - позитивну, або негативну. В Середні віки про нерозуміння говорили у рамках необхідності правильного тлумачення біблейських текстів та їх перекладу. Вперше проблему розуміння і нерозуміння сформулювали представники філософії неокантіантства, де первинною установкою стало положення про те, що предмет пізнання конституюється нашими представленнями та ідеями, а не навпаки. Статус наукової категорії розуміння, а поряд з ним і нерозуміння, придбали впрацях Ф. Шлейермахера, який розробив основи герменевтики - загальної теорії розуміння. У цій теорії, нерозуміння розглядається як причина необхідності інтерпретації тексту. В роботах сучасних дослідників спостерігається тенденція розглядати нерозуміння в якості позитивного явища. Таким чином, нерозуміння слід розглядати однаково як позитивне, так і як негативне явище, яке є крім того невід'ємною частиною людською комунікації.

Рассмотрены когнитивные механизмы использования метафоры в русских лингвистических терминах. Освещены основные донорские домены, поставляющие знаки в домен лингвистики. Охарактеризованы типы метафорических переносов, используемых в лингвистической терминологии: структурный, гештальтный, диффузный, сенсорный и аксиологический.

Im vorliegenden Artikel werden die lexikalischen Besonderheiten der russischen Argotismen beleucht. Die vier Funktionen der Gaunersprache: konspirative, nominative, expressive und "Freund-Feind-Erkennung" Funktion werden prasentiert. Esist betont, dass die Standardsprache, Prostorecie, territoriale Dialekte, Lexeme von anderen sozialen Elementen, fremdsprachige Lexeme, Argotismen an der Herausbildung der Gaunersprache einen groben Anteil haben. Die wichtigsten und meist zu treffenden fremdsprachigen Entlehnungen in der Gaunersprache sind: finno-ugrische, judische, zigeunerische, turkische, englische und deutsche. Die Gaunersprache verfugt uber folgende Arten der Ubertragung: Farbenanalogie, Lautanalogie, Analogie der Tatigkeit, Grobenanalogie, Formanalogie.

Обгрунтовано необхідність застосування елементів фреймового аналізу до різножанрових фахових наукових текстів при викладанні вузівського курсу термінознавства основної іноземної мови. Фреймова організація терміносистеми забезпечує необхідну референційну, інформаційну та інтерпретаційну базу локальної та глобальної когезії наукового фахового тексту. Ефективність методики фреймового моделювання полягає в розкритті інваріантних ознак терміна (системність, дефінітивність, інформативність, однозначність) і його функціонального призначення у терміносистемі. Лінгвопрагматичні засади функціонування термінологічної лексики значною мірою визначаються жанровими особливостями наукових фахових текстів, способами трансферу наукової інформації, соціодискурсивною спрямованістю, інтенціональними настановами та гіпотетично оціненим рівнем фахової компетенції. Продуктивним етапом досліджень є застосування конструктивної методики фреймового моделювання до аналізованого фрагмента наукової фахової терміносистеми у вигляді схематичного представлення концептуальної інформації, що стимулює процеси її подальшого запам'ятовування і ефективного відтворення у навчальному процесі.

Надано комплексний аналіз мовного представлення позитивної естетичної оцінки на матеріалі українських паремій. Встановлено, що поняття краси взаємопов'язане із концептом людина, ключовим для будь-якої культури, що зумовлює антропоцентричне тлумачення сутності краси, існування якої пов'язують з особливостями світосприйняття людини, з її здатністю бачити цю ознаку в об'єктах дійсності. Відзначено, що в українській паремійній картині світу жіноча врода має переваги над фізичною силою та працьовитістю. Основними засобами формування естетичної оцінки зовнішності людини в українських прислів'ях є зорові відчуття та синестезія. Передовсім позитивна естетична оцінка дівочої вроди в українських прислів'ях, як і у фразеологізмах загалом, змодельована за допомогою порівнянь і метафор, які виражають народні асоціації, пов'язані з красою людини. Донорськими зонами, що постачають засоби вираження естетичної оцінки, є насамперед царини рослина, природні явища, артефакт. На підставі аналізу досліджуваного мовного матеріалу можемо стверджувати, що цінність краси в традиційній українській народній культурі, імовірно, була відносною, оскільки вроду сприймали як тимчасове явище, ознаку молодої дівчини, що з часом утрачається, залишається в минулому. З'ясовано, що позитивна естетична оцінка зовнішності людини, репрезентована в паремійному фонді української мови, нерозривно пов'язана з поняттям молодості, здоров'я, сили, а також внутрішніми рисами характеру - добротою, щирістю, радістю. Естетична меліоративність виражена згідно з єдиним українським ідеалом краси (дівчина як калина, очі як вуглини, чорнобрива, коса як калач, пишно тіла, кругловида, рум'яна тощо; парубок, як дуб, станом стрункий, чубатий тощо).